|
Олександра
Ковальова (Харнів, Украіна)
ДВОМОВНІСТЬ I ПОЕТИЧНА
ТВОРЧІСТЬ (НА МАТЕРІАЛІ
ПОЕЗІІ
МАЙІ ЛЬВОВИЧ)
Багато функціональність мови досліджена мовознавцями ледь не з ви-черпною повнотою. Але конкретні жйттеві сйтуаціі ніколй не бува-ють до кінця передбаченими i вичерпними. Актуалізація конкретного передумовлюе якийсь елемент несподіваного. Стосовно мов i проблеми пізнання завжди варто згадувати мудрі слова Йогана Гердера про те, що не лише ми говоримо мовою, мова також говорить нами, виражаючи водночас життеву самодіяльність. Через мову людина, як маленька краплинка, долу-чаеться до великого потоку духовності того чи іншого народу. Людина на-роджуеться в потоці якоісь мови чи поміж двома руслами, людина обирае мову чи мова обирае людину. Література дае багато прйкладів двомовноТ, а то й багатомовноі творчості. Передусім така сйтуація складаеться в бага-томовних імперіях, де письменники, що пишуть мовою своеі мовноі спільно-ти, користуються також офіційною мовою імперіі. Украінськйй національ-ний геній Тарас Шевченко написав кілька творів російською мовою, але вони все ж не дорівнюються його украіномовній творчості. Німецькою та укршнською мовами писали Ольга Кобилянська i Юрій Клен. Прйкладів двомовності авторів в украінській літературі чимало. Як правило, автор пише рідною мовою, іноді користуючись офіційною (державною) мовою. Трапляеться й таке, що літератор з якихось вищих інтересів обирае мову i національність, як наприклад, російськйй письменник з арйстократів Во-лодимир Державін, котрий у графі національність писав: "Укршнець за переконанням".
Кожен випадок двомовності (багатомовності) літератора цікавйй по-своему. Двомовність укршнськоТ літераторкй Майі Львович у харківському контексті аж ніяк не належить до стандартних явищ. "Беларуська легенда Харкова"—це усталений вираз стосовно поетеси. Але хіба лише беларуська? Моменти біографічного порядку— наскількй правомірні вони в науко-вому дослідженні? Нобелівська лауреатка, одна з найскладнішйх і найціка -вішйх авторок XX ст. Неллі Закс вважала біографічнйй аспект зайвим. Зов-нішня біографія— мов одяг з чужого плеча. Інша річ біографія внутрішня, жйття душі. Це справедливо, але важлйвість біографічнйх моментів від цього не втрачае свого значения, в тому чйслі i для самоТ Неллі Закс, як i для кожного автора взагалі.
Ключі до творчості М. Львович, на мій погляд, варто шукати передусім у біографіі. Батьки и походять з Беларусь Сврейська родина, раніше ідйш-мовна, згодом російськомовна, але водночас з невтраченим беларуським корінням. Про беларуських евре'ів відомйй мовознавець Я. Станкевич писав, що емігрувавшй до Великого Князівства Литовського зі сходу, вони за-сво'ши старобеларуську мову як свою мову кулыури, побуту i навіть релігіі, від них лишилися старобеларуські переклади священних книг. У сім'і М. Львович беларуською мовою як мовою побуту не користувались, але:
Мая маці слова "теперь" з мяккім т, з цвёрдым р вымаўляе, хоць даўно ж каля ног хлюпацеў Сож, хоць плыве тут рака іншая, хоць у маці дачка— украінская.
Біографія зовнішня і внутрішня досить-таки розбіжні. Народилася М. Львович в 1933 р. в Одесі, була в евакуаціі в Казахстані, де вперше близь-ко зіткнулася з укршнською мовою, полюбила и як рідну. 3 евакуаціі повер-нулася до Харкова, у кінці 40-х років почала писати вірші укршнською мовою. Перекладала беларуських авторів: прозу Я. Бриля, У. Колесника, А. Адамовича, переклала ледь не всю беларуську поезію, починаючи від Янки Купали та Максима Богдановича i до наймолодших сучаснйків. Як орйгі-нальний беларуський автор почала виступати у 80-х роках. Логіку ціе'і' mob-hoi еволюціі можна лише домислювати.
Чаму пішу беларускаю, Тлумачыць вам спрабавала. Але то няўдзячная справа, Марная. I не бяруся. Сталася так само яно, А чаму, таго вы ня рушце. Пішу беларускаю, Сваёю пішу моваю.
Духовна Батьківіцйна i громадянство, наскількй ці поняття ідентйчні чй розбіжні? Німецькйй ідеаліст i романтик Фрідріх Гельдерлін шукав у Ні-меччйні Німеччйну, еллінізовану, одухотворену, ці пошукй духовноі Бать-ківіцйнй коштували йому душевного здоров'я. Він створив свою духовну Батьківшйну, свій духовнйй Gpyсалим у поезіі'. Духовна спрага, туга за Бать-ківшйною ідеальною—розбудова свого духовного Срусалиму— стрижень багатьох поезій М. Львович ("У Айчыне я сумую аб Айчыне").
Імяслоў— наша малітва.
Літва (або Літва). Крывія (або Крэвія)…
Адно на Усходнія крэсы, На Северо-Западный край,
Госпадзі, ня дай, Госпадзі, памагай нам
убараніцца ад ганьбы Вынесенага з палону
халопскага імяслова.
У руслі пошуків духовной Батьківіцйнй вибудовуеться своя система цінностей, п носіі. Одне з таких концептуальних понять — образ ідеального "літвака".
Пазнаеце, як стрэнецца ён вам.
Ня рускі, ня жамойцкі.
Ня ляскі ён і, зноў жа, не маскоўскі.
Літвак. Пазнаеце яго адразу вы.
Бо азавуцца I гукі вам, i пахі Беларусі —
Літвы.
Ця ідеальна Батьківшйна, ідеальна "Літва"— це водночас Беларусь i УкраТна. Мова для авторки в однаковій мірі засіб (само) вйраження i пізнання. Мова— стежка до духовного Срусалиму. Дві стежки пробіга-ють паралельно, вони однакові i різні, як однакові i різні іхні етико-есте-тйчні вймірй. Звідсй органічна потреба духу в обох вймірах. На певному етапі творчоТ еволюціі М. Львович не мислить сво'іх поетичних текстів в одномовному варіанті. Вони виникають i лягають на папір відразу в дво-мовному вйраженні: беларуському та украінському. Двомовності такого порядку в украінській літературі не траплялося, навряд чи i в світовій літературі можна відшукатй щось подібне. Це явище по-своему цікаве як об'ект псйхологічного, соціокультурологічного та філологічного до-слідження. Псйхологічнйй аналіз підказуе, що стежин мало бути три, на рівні соціокультурнйх чйннйків вони прослідковуються чітко. На рівні мовного вираження третя стежина не увиразнилася з багатьох причин, одна з них:
Не толькі ідыш даўно зрабіўся экзотыкаю. Экзотыкаю сьпярша. А пасьля ўжо ня дыша Забытая іншымі, пакінутая душа.
По давно забутій третій стежйні іде еврейський предок— "балагола":
Балагола, пане возу, Ты бааль, калі папросту, Пан-бааль, а воз — агола, Пане возу, балагола. Едзеш позна, едзеш рана, Едзеш лукамі й барамі, Каля поля, каля лесу I спяваеш по-габрэйску, Па-ўкраінску й беларуску. На тры мовы азавуцца, Адгукнуцца на тры песні Тут, удома, на Палессі.
Мабуть, саме в такій послідовності і лежать наріжні камені цього духовного Срусалиму: украТнський, беларуський, еврейський. Бо так склало-ся біографічно, біографічнйй шлях виявився автодидактичним, шлях само-пізнання через мови. Мова стала тереном кривавих змагань. У мові не може бути дрібнйць, втрата тоі чи іншоі мовноі одйнйці— то втрата, яка в етико-естетичному вймірі набирае космічнйх масштабів:
Усё менее знакаў нашых. Гэты знак бараніў мяккасьць. Хтось прыйшоў з ордэрам. Зьняў Дзевяцьсот трыццаць сёмага… Трыццать трэцяга… Рэпрэсованы Беларускае мяккасьці знак.
Система репресій урізноманітнюеться, мовні могильники—не пооди-нокі у XX столітті. Репресовано не лише беларуський м'який знак, було репресовано i лише останнім часом реабілітовано укра'інську літеру `г' вйтонченій сйстемі репресій з боку чужих i своіх виявилася мова ідйш. Як відомо, втрачаеться мова, втрачаеться душа народу, втрачаеться цілйй світ, мовний космос. Мова, ii доля, визначае не лише тематику, а весь образно -семантичний лад поезіі М. Львович. У час тотальноі стандартйзаціТ, нама-гання звести всі засоби вираження до одновймірноі інформаціі, набувае особлйвоі ваги i значения той масштабний мовний експеримент, у який ви-ростае двомовна поетична творчість М. Львович.
Крыніца: Беларуская дыяспара як пасрэдніца ў дыялогу цывілізацый: Матэрыялы ІІІ Міжнар. кангрэса беларусістаў «Беларуская культура ў дыялогу цывілізацый». «Беларускі кнігазбор», Мінск, 2001 г., ISBN 985-6638-15-1
БЕЛАРУСКАЯ ІНТЭРНЭТ—БІБЛІЯТЭКА: http://kamunikat.net.iig.pl/
